|
Христина Янів, керівниця практики банкрутства ProfiLegal, виступила на ХІ Форумі з реструктуризації та банкрутства Юридичної практики у межах Сесії 2 «Тенденції правозастосування». У центрі дискусії – практика застосування ст. 1212 ЦК України у справах про банкрутство, підходи Верховний Суд до кваліфікації вимог, а також питання мораторіїв, зловживань і аналізу фінансового стану боржника.
Модератор дискусії став Назарій Адамчук, партнер ЮК «Алєксєєв, Боярчуков та Партнери». Перш ніж представити учасників панелі, він зазначив, що інститут банкрутства дуже активно розвивається під час фінансових криз. І повномасштабне вторгнення рф стало одним із факторів, через які процедура банкрутства в Україні набула свого нового законодавчого та правозастосовного регулювання й розвитку.
Учасники дискусії:
Підстави відкриття, зупинення та закриття провадження: аналіз судової практикиЯрослав Лабатюк, радник EQUITY, розповів про підстави відкриття, зупинення та закриття провадження, проаналізувавши судову практику. Він зупинився на проблемах, які виникали під час участі у відповідних кейсах, та аналізі судової практики. Основний фокус було зроблено на відкритті провадження у справах про банкрутство стосовно платоспроможного боржника. За словами спікера, сьогодні наявні проблеми, які приніс Кодекс України з процедур банкрутства. Так, закон про відновлення платоспроможності боржника встановлював низку бар’єрів, які необхідно було пройти, щоб отримати пропуск і відкрити провадження у справі про банкрутство. Серед них, зокрема, наявність невиконаного грошового зобов’язання, розмір якого становить 300 мінімальних заробітних плат, судового рішення, яке набрало законної сили, виконавчого провадження, що не виконувалося понад три місяці. Із прийняттям Кодексу механізми відкриття провадження у справах про банкрутство дали можливість використовувати їх як предмет стягнення заборгованості. Отже, для того щоб звернутися із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, достатньо лише наявності права вимоги, строк виконання за яким настав, і відповідно, відсутності спору про право. Воднораз процедура відкриття провадження у справі про банкрутство в підготовчому судовому засіданні чітко регламентована Кодексом, і ч. 3 ст. 39 визначає обов’язок господарського суду перевірити спроможність боржника виконати своє майнове зобов’язання перед кредитором. Пан Лабатюк наголосив, що серед переліку підстав для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство такої підстави, як достатність активів боржника, законодавець не вказав. На практиці це породжує багато ситуацій, які свідчать про зловживання недобросовісними кредиторами своїми правами на звернення із заявами про відкриття провадження у справі про банкрутство. Також Ярослав Лабатюк описав практичний кейс, де суд, оцінивши документи, які очевидно підтверджують платоспроможність боржника, все ж такі відкрив провадження у справі про банкрутство. Позиція Верховного СудуПідбиваючи підсумок, спікер зауважив, що КГС ВС визначив обов’язок господарського суду під час відкриття провадження у справі про банкрутство з’ясувати спроможність боржника виконати грошові зобов’язання. Тобто надати оцінку тим документам, які підтверджують наявність активів. Суд констатував відсутність такої підстави для відмови у відкритті провадження у справі, як наявність, достатність активів, розмір яких перевищує розмір кредиторських вимог. Розбіжність полягає в тому, що КГС ВС констатував, що відкриття провадження відносно платоспроможного боржника порушуватиме його право та право інших кредиторів, а також суперечитиме спрямованості законодавства у сфері неплатоспроможності. Водночас Суд зазначив, що єдиною підставою для відмови у відкритті провадження у справі є факт повного погашення свого майнового зобов’язання боржником до підготовчого засідання.
Він також додав, що факт невиконання зобов’язання боржником, коли є така можливість, є дуже близьким до спору про право. Тому можна вдаватися до ширшого тлумачення підстав для відмови. Мораторії, відстрочки та спеціальні режими: межі застосування й зловживанняДмитро Мошенець, радник ADER HABER, адвокат, арбітражний керуючий, виступив із доповіддю «Мораторії, відстрочки та спеціальні режими: межі застосування й зловживання». Ця проблематика є актуально, адже питання виникають під час кожної підготовки нової заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство. Це наявність у банкрутному законодавстві спеціальних, тимчасових або інших мораторіїв у справі щодо того чи іншого боржника. При цьому наявність великої кількості мораторіїв створює низку проблем, і не лише юридичних. Водночас заборони стосовно відкриття провадження у справі про банкрутство дещо убезпечують стратегічні галузі держави під час, зокрема, воєнного стану від банкрутства. Дмитро Мошенець поділив наявні мораторії на певні блоки: мораторій на банкрутство державних підприємств, спеціальний мораторій на банкрутство постачальників електроенергії та теплопостачальних компаній, мораторій на відкриття банкрутства боржників, які постраждали внаслідок збройної агресії рф, окремі приватизаційні мораторії. Сюди можна також віднести заборону банкрутства юридичної особи під час відкриття процедури превентивної реструктуризації як певний тимчасовий захист. Ситуація з мораторієм щодо банкрутства державних підприємств є зрозумілою. Кодекс містить окремі положення стосовно банкрутства підприємств, якими безпосереднього або опосередковано володіє держава. Спеціальні військові мораторії, що були запроваджені під час повномасштабного вторгнення рф, передбачені також Перехідними положеннями Кодексу, зокрема, щодо компаній, які є операторами критичної інфраструктури. Частки цих компаній були примусово відчужені під час дії воєнного стану. Державі у статутному капіталі господарського товариства прямо або опосередковано належить більш ніж 50% акцій. Йдеться про обмежену кількість компаній, акції яких були вилучені під час воєнного стану для забезпечення, в тому числі, ЗСУ. Відкриття банкрутства щодо компаній, постраждалих внаслідок збройної агресії рфОкрему увагу спікер звернув на заборону відкриття банкрутства щодо компаній, які є постраждалими внаслідок збройної агресії рф. Тут ситуація теж є зрозумілою, однак існує декілька умов: ця компанія або її потужності повинні бути розташовані на ТОТ або в зоні активних бойових дій. Тому просто змінити адресу компанії, потужності якої розташовані в регіоні, що не перебуває під окупацією, не відповідатиме вимогам мораторію. За його словами, судова практика показала, що неможливо сховатися за такий мораторій та зловживати законодавством. Щодо приватизаційних мораторіїв, то є чинна норма в законі про приватизацію державного і комунального майна. Є відповідна постанова Кабміну, якою затверджено перелік об’єктів, що підлягають приватизації. Якщо в цьому переліку є відповідна компанія, то логіка теж зрозуміла: інвестор, який може викупити в держави або в громади об’єкт у рамках приватизації, повинен бути тимчасово захищений від банкрутства. Що стосується превентивної реструктуризації – ця процедура вже діє другий рік. Після її запровадження діють заходи захисту боржника, які поділяються на основні та додаткові. При цьому боржники мають дотримуватися принципу добросовісності. Підсумовуючи, спікер зазначив, що в разі ініціювання процедури банкрутства один із перших моментів, які потрібно з’ясувати, – це встановити відсутність мораторію щодо відповідного боржника. Бо на етапі відкриття процедури банкрутства боржники часто зловживають відповідними законодавчими положеннями, намагаючись у суду створити ілюзію, що стосовно них діє певний мораторій, що значно затягує підготовче засідання і загалом процес. Це ускладнює захист інтересів кредитора. На думку доповідача, однозначної відповіді на запитання, скільки нам потрібно мораторіїв і скільки потрібно скасувати, немає. Однак окремі види мораторію все ж потрібно переглянути. Чому вимоги щодо безпідставного збагачення не є конкурсними (ст. 1212 ЦК України у справах про банкрутство)Чому вимоги щодо безпідставного збагачення не є конкурсними (ст. 1212 ЦК України у справах про банкрутство), розповіла Христина Янів, керівниця практики банкрутства ProfiLegal, адвокатка, арбітражна керуюча. Тему доповіді вона пов’язала з вимогами, які виникають на підставі ст. 1212 ЦК України в процедурі банкрутства. За її словами, актуальність цієї теми зумовлена активним оспорюванням правочинів боржника (ст. 42 КУзПБ), появою вимог про повернення безпідставно набутого майна та відсутністю єдиного підходу до їх статусу. Ключовим є питанням, якими є вимоги: конкурсними чи поточними. Питання стосується вимог, які з’являються після відкриття провадження у справі про банкрутство. Вони виникають унаслідок декількох факторів: оскарження правочинів, визнання правочину недійсним у банкрутстві на підставі спеціального законодавства і подальшого формування вимоги про повернення майна в разі, коли суд не застосував реституції. Проблема на перетині ст. 42 КУзПБ і ст. 1212 ЦККлючова проблема практики виникає в точці перетину ст. 42 КУзПБ і ст. 1212 ЦК, і вона є наразі досить болючою. Це призводить до хибного міркування, що фактично вимога є автоматично конкурсною, що не завжди правильно. Як зазначила спікерка, особливість полягає в тому, що коли судом визнається недійсний правочин у справах про банкрутство на підставі ст. 42 КУзПБ, майже не застосовується двостороння реституція. І вирішення питання щодо повернення коштів або майна залишається на потім. Доповідачка навела позицію КГС ВС, який зазначив, що вимога про повернення безпідставно набутого майна, яка виникла після визнання правочину недійсним у процедурі банкрутства, не підлягає включенню до реєстру вимог кредиторів. Суд дійшов такого висновку, тому що до моменту визнання недійсним правочину існувала правова підстава набуття майна, існувала особа, яка правомірно володіла майном або коштами, і вимоги про безпідставне збагачення не існували до самого рішення. І саме усунення правової підстави судовим рішенням є тим юридичним фактом, який породжує кондиційне зобов’язання. Верховний Суд повернувся до основної ідеї базової цивілістики: безпідставне збагачення не може існувати доти, доки існує правова підстава набуття. Тут слід звернути увагу на кваліфікацію вимог кредиторів, де визначальним є момент виникнення обов’язку повернення майна, а не момент його отримання. Говорячи про ризики поточного статусу, Христина Янів зауважила, що поточні вимоги можуть обходити мораторій, підривати санацію та розпоряджання майном; призводити до арештів рахунків, нівелювати мету ст. 42 КУзПБ. За її словами, юристи можуть застосовувати певні інструменти протидії цим ризикам, однак основним інструментом протидії є законодавче врегулювання певних неточностей у законодавстві. Це може бути поширення мораторію на певні види поточних вимог, встановлення спеціального порядку задоволення вимог кредиторів, а також обмеження індивідуального виконання, якщо воно пов’язане з наслідками застосування ст. 42 КУзПБ.
|
