Джерело: LIGA ZAKON
Юлія Кальова, керуюча партнерка ProfiLegal, адвокатка
Аліна Олексюк, адвокатка практики захисту бізнесу у кримінальних провадженнях ProfiLegal
Час у кримінальному праві працює не лише як відлік – він є інструментом, який визначає межу між правом держави карати й обов’язком не виходити за рамки допустимого втручання в життя особи. Строки давності – це модель, через яку держава визнає: суспільна потреба в покаранні не вічна.
Кримінальне право виходить із простої, але важливої логіки: чим більше часу минуло з моменту правопорушення, тим менше сенсу в застосуванні кримінальної репресії. Втрачається гострота сприйняття події, слабшає емоційний зв’язок із завданою шкодою, змінюється соціальний контекст, та й суспільний запит на покарання із часом згасає. За таких умов покарання більше не є ані справедливим, ані доцільним.
Саме тому інститут строків давності балансує між гуманізмом, бо запобігає нескінченному переслідуванню особи, і правовою доцільністю, оскільки уникає витрат на кримінальне провадження, яке вже не має сенсу.
1. Нормативна основа: коли держава «втрачає інтерес» у переслідуванні
Стаття 49 КК України встановлює систему строків давності, пропорційну тяжкості кримінального правопорушення:
- 2 або 3 роки – проступки;
- 5 років – нетяжкі злочини;
- 10 років – тяжкі злочини;
- 15 років – особливо тяжкі злочини.
Відлік починається з дня, коли було вчинено діяння, що становить об’єктивну сторону складу злочину. Звільнення за давністю не є виправданням – це лише фіксація того, що держава більше не має правових підстав підтримувати переслідування.
2. Особливості обчислення строків: усе залежить від природи злочину
Інститут давності реагує на характер правопорушення.
Об’єднана палата ККС ВС у постанові від 09.09.2024 р. (справа No 353/999/23; правова позиція) визначила, що для триваючих злочинів строк давності починається з моменту припинення або переривання їх учинення, тобто не з моменту першої дії, а з моменту, коли особа припинила незаконну поведінку, добровільно чи внаслідок затримання.
Для продовжуваних злочинів перебіг строку давності починається з дня останнього епізоду, який входить у продовжувану поведінку. У разі співучасті строк давності треба обчислювати не від дій виконавця, а від моменту, коли конкретний співучасник завершив свою роль.
Такий підхід демонструє, що давність – це не просто арифметика, а тонкий механізм, побудований на справедливості.
3. Процесуальний механізм: хто й коли може ініціювати звільнення від відповідальності
Механізм звільнення від кримінальної відповідальності залежить від стадії провадження: якщо строк сплив після повідомлення про підозру, але до надходження обвинувального акта до суду, прокурор за згодою підозрюваного звертається до суду щодо звільнення. Якщо ж строк сплив під час судового розгляду, суд зобов’язаний закрити провадження за клопотанням обвинуваченого (ст. 284 КПК України).
4. Важливий процесуальний нюанс: суд не встановлює ані вини, ані невинуватості
У постанові ККС ВС від 18.02.2025 р. у справі No 712/8174/23 (правова позиція) сформульовано ключовий висновок: суд, розглядаючи клопотання про звільнення за давністю, не досліджує доказів, не встановлює факту вчинення злочину, не констатує ані вини, ані невинуватості особи.
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності є автономним, нереабілітуючим механізмом.
Ще один важливий орієнтир дав ВС у постанові від 16.07.2025 р. у справі No 712/1678/18 (правова позиція): звільнення за давністю не залежить ані від того, чи відшкодував правопорушник шкоду та чи примирився з потерпілим, ані від того, чи розкаявся й визнав свою вину у скоєному. Специфіка інституту звільнення особи від кримінальної відповідальності полягає саме в тому, що за наявності визначених у законі умов особа підлягає звільненню від такої відповідальності, а кримінальне провадження – закриттю до стадії, коли вказані факти може та/чи має бути належно встановлено, доведено, підтверджено.
5. Зупинення строків давності: коли правопорушник «зникає з радарів»
Строк давності може бути зупинено лише тоді, коли особа умисно ухиляється від слідства або суду: змінює документи, ігнорує виклики, переховується, порушує запобіжні заходи тощо.
ККС ВС у постанові від 09.04.2025 р. (справа No 761/41888/17) зазначив, що перебіг давності підлягає зупиненню, якщо особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду саме в цьому кримінальному провадженні, а не в якомусь іншому, здійснюваному щодо цієї особи.
А в постанові від 20.10.2020 р. (справа No 204/4728/15-к) ККС ВС зазначив, що постанови про розшук самі собою не доводять ухилення особи від слідства.
У разі доведення в суді факту переховування особи від слідства чи суду підрахунок строків давності має працювати за такою формулою:
диференційований строк + період ухилення, але не більше загального строку (15 років – для злочинів, 5 років – для проступків).
Цей підхід підтвердила ВП ВС у постанові від 02.02.2023 р. у справі No 735/1121/20.
6. Переривання строків давності: коли відраховують спочатку
Строк давності переривається, якщо особа до його закінчення вчиняє новий злочин. Але закон передбачає важливе пом’якшення: якщо новий злочин нетяжкий і за нього передбачено покарання до 2 років позбавлення волі, то давність не переривається.
Це запобігає непропорційності: дрібні діяння не повинні нескінченно продовжувати можливість переслідування за старіші й тяжчі.
У разі переривання перебігу давності обчислення строків давності як за раніше вчинене кримінальне правопорушення, так і за вчинений новий злочин починається з дня вчинення саме нового злочину й окремо за кожне кримінальне правопорушення.
Такий висновок узгоджується з позицією ККС ВС, викладеною в постанові від 02.04.2024 р. у справі No 235/7133/20.
7. Процесуальні наслідки звільнення від відповідальності за давністю
Звільнення від кримінальної відповідальності за давністю – це не лише крапка у кримінальному провадженні, а й цілий комплекс юридичних наслідків. Передусім особу звільняють від обов’язку компенсувати процесуальні витрати держави: жодні витрати слідства й суду (окрім тих, що здійснені стороною захисту) не підлягають покладенню на правопорушника.
Водночас автоматично скасовуються і запобіжні заходи й арешти, накладені на майно чи активи.
Однак така «амністія часом» не індульгенція. Оскільки звільнення за давністю – це нереабілітуюча підстава й особа не позбавляється обов’язку відшкодувати завдану шкоду. Цивільний позов у межах кримінального провадження при цьому не розглядають по суті – суд просто залишає його без розгляду. Потерпілий може обстоювати свої вимоги вже в цивільному
процесі.
Саме таку правову конструкцію підтвердив ВАКС в ухвалі від 15.10.2025 р. у справі No 991/6364/24 після розгляду клопотання захисту колишнього Міністра інфраструктури України про звільнення від кримінальної відповідальності.
ВИСНОВОК: Інститут строків давності – один із найчутливіших механізмів кримінального права. Він не применшує значення злочину, але чітко обмежує право держави карати тоді, коли це вже не відповідає принципам гуманізму, правової визначеності та пропорційності, а також інтересам правосуддя.
Практика ВС демонструє: застосування давності – це не формальність, а тонкий інструмент, який потребує коректного обчислення, аналізу поведінки особи й дотримання процесуальних гарантій.