Вікторія Левченко, партнерка та виконавча директорка ProfiLegal, виступила на IV White-Collar Crime Forum Юридичної практики, де зосередилася на питаннях мінімізації ризиків кримінального переслідування бізнесу через ефективну систему корпоративного управління. Доповідь відбулася в межах практичної сесії, присвяченої сучасним викликам у сфері WCC в Україні та стратегіям захисту клієнтів.
У Києві проходить IV White-Collar Crime Forum, організований видавництвом «Юридична практика» спільно з Асоціацією українських корпоративних радників. Програму заходу продовжила серія практичних доповідей, присвячених специфіці білокомірцевих злочинів в Україні та особливостям захисту клієнтів у цій категорії справ.
Модератор сесії, партнер АО «Шкребець і Партнери» Олексій Менів, на початку дискусії звернув увагу професійної спільноти на ситуацію, з якою нині зіткнулося його адвокатське об’єднання. За словами адвоката, з 2024 року щодо АО «Шкребець і Партнери» триває кримінальне провадження, яке розслідує Бюро економічної безпеки у зв’язку з наданням юридичних послуг комунальним підприємствам. Він наголосив, що клієнти об’єднання надали правоохоронцям підтвердження фактичного надання правової допомоги, а керівники підприємств дали відповідні показання.
Утім, як зазначив пан Менів, нещодавно Шевченківський районний суд міста Києва надав слідству доступ до банківської таємниці всіх рахунків адвокатського об’єднання, включно з операціями щодо приватних клієнтів. На його переконання, це становить грубе порушення адвокатської таємниці та створює небезпечний прецедент для всієї адвокатури. Він закликав колег підтримати публічну позицію об’єднання, наголосивши, що подібна ситуація може торкнутися будь-якого адвоката, який працює із суб’єктами публічного права.
Арешт активів
Олександр Шевцов, керівник кримінальної практики ЮК RIYAKO & PARTNERS, виступив на тему «Арешт активів бізнесу: підходи слідства та позиції судів». Спікер звернув увагу на тенденцію правоохоронних органів використовувати механізм арешту майна надто широко, зокрема щодо нематеріальних активів: коштів на рахунках, земельних ділянок, цілісних майнових комплексів та криптоактивів. За його словами, слідство часто визнає такі активи речовими доказами без проведення обшуків чи оглядів, а суди погоджуються з подібною практикою, хоча сама природа таких активів як речових доказів є сумнівною.
Олександр Шевцов зупинився на проблемі штучного завищення кваліфікації кримінальних правопорушень на етапі внесення відомостей до ЄРДР. За його словами, правоохоронці нерідко одразу інкримінують особливо тяжкі склади злочинів, а також додають статтю 209 КК України щодо легалізації доходів, що дає змогу надалі обґрунтовувати необхідність арешту активів для забезпечення спеціальної конфіскації. На практиці, за словами адвоката, арешт майна дедалі частіше використовується як інструмент тиску на бізнес, щоб спонукати компанії швидко сплачувати податкові донарахування та погоджуватися на компроміси зі слідством.
Також спікер звернув увагу на проблему тривалого повернення майна навіть після скасування арештів судами. Він навів приклади справ, у яких процедура фактичного повернення активів займала від кількох місяців до пів року через бездіяльність органів досудового розслідування. Окремою проблемою адвокат назвав маніпуляції зі статусом тимчасово вилученого майна, коли слідство фактично позбавляє сторону захисту можливості оскаржувати обмеження права власності через процедуру арешту майна.
Значну частину виступу Олександр Шевцов присвятив практиці Європейського суду з прав людини. Він висловив переконання, що саме звернення до ЄСПЛ може стати ефективним механізмом формування сталої практики щодо захисту права власності у кримінальному процесі, оскільки українська судова практика у справах про арешт активів залишається неоднорідною. Спікер навів низку рішень ЄСПЛ проти України, в яких Суд констатував порушення права мирного володіння майном через необґрунтовані арешти активів, надмірну тривалість обмежень та недотримання процесуальних строків під час розгляду клопотань про арешт майна.
Спеціальна конфіскація
Олег Жерьобкін, партнер Dynasty Law & Investment, виступив із доповіддю щодо проблем застосування спеціальної конфіскації. Спікер зазначив, що практика застосування цього інституту в Україні дедалі більше створює ризики для бізнесу та власників майна, оскільки спеціальна конфіскація фактично починає поширюватися не лише на кримінально набуті активи, а й на майно, законно придбане третіми особами. За словами адвоката, хоча інститут спеціальної конфіскації існує в українському законодавстві ще з 2013 року, окремі положення статей 96-1 та 96-2 КК України й досі породжують суперечливу судову практику та дискусії серед правників.
Пан Жерьобкін звернув увагу, що закон дозволяє застосовувати спеціальну конфіскацію не лише до майна обвинуваченого, а й до активів третіх осіб, які не мають процесуального статусу підозрюваних чи обвинувачених. При цьому ключовим критерієм стає встановлення того, чи знала або могла знати така особа про незаконне використання майна. На переконання спікера, положення частини 5 статті 96-2 КК України повинні застосовуватися виключно до випадків, коли майно було набуте вже під час або після вчинення злочину, а не до активів, які були законно придбані задовго до кримінального правопорушення.
Окрему увагу адвокат приділив рішенню Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року щодо спеціальної конфіскації. За словами доповідача, Конституційний Суд фактично обґрунтував конституційність цього інституту саме як механізму вилучення майна, набутого злочинним шляхом, або доходів від злочину. Натомість практика судів загальної юрисдикції, а також окремі постанови Верховного Суду пішли іншим шляхом, допускаючи конфіскацію навіть законно набутого майна, якщо воно використовувалося як знаряддя чи засіб вчинення злочину. Як приклад спікер навів справи, у яких спеціальна конфіскація застосовувалася до спільного майна подружжя, навіть якщо один із власників не вчиняв жодних протиправних дій.
Також Олег Жерьобкін навів приклад із власної практики, де арешт на майно компанії було накладено саме з метою подальшої спеціальної конфіскації. За його словами, слідчий суддя арештував фактично все майно юридичної особи: нерухомість, обладнання, транспорт та навіть корпоративні права третіх осіб — лише через версію слідства про використання цього майна як засобу вчинення злочину посадовими особами компанії. Водночас адвокату вдалося домогтися скасування арешту, посилаючись саме на конституційний підхід до застосування спеціальної конфіскації та необхідність оцінки добросовісності набуття права власності.
Кваліфікація колабораціонізму
Наступним спікером сесії став молодший партнер Ario Владислав Грищенко з доповіддю «Колабораційна діяльність і фінансування тероризму в бізнес-кейсах: правова кваліфікація чи інструмент тиску». У своєму виступі адвокат зосередився не стільки на класичних кейсах співпраці з державою-агресором, скільки на практиці використання «воєнних» кримінально-правових статей як механізму тиску на бізнес.
Спікер зауважив, що після початку повномасштабної війни правоохоронна практика суттєво розширила застосування статей, пов’язаних із колабораційною діяльністю, пособництвом державі-агресору та фінансуванням тероризму. За його словами, у низці випадків такі провадження використовуються не для протидії реальній співпраці з ворогом, а як інструмент процесуального та репутаційного тиску на підприємства. Владислав Грищенко окремо підкреслив небезпечну тенденцію, коли суспільний резонанс і емоційний фон воєнного часу фактично компенсують нестачу доказової бази у кримінальних провадженнях.
Адвокат навів кілька прикладів із практики. Зокрема, він розповів про кейс, у якому розмову представника підприємства вугільної галузі щодо можливості працевлаштування працівників із бронюванням від мобілізації правоохоронці намагалися кваліфікувати як сприяння ухиленню від мобілізації та перешкоджання діяльності Збройних сил України. Інший кейс стосувався ввезення гуманітарної допомоги: попри наявність окремих поставок гуманітарного товару та комерційної продукції з різними документами, слідство намагалося представити це як незаконне використання гуманітарної допомоги для отримання прибутку.
Окрему увагу Владислав Грищенко приділив питанням корпоративних зв’язків українського бізнесу з російськими контрагентами, які існували до 2022 року. Він наголосив, що правоохоронці нерідко використовують сам факт історичної наявності російського елементу у корпоративній структурі як підставу для відкриття кримінальних проваджень, арештів активів та передання майна в управління АРМА, навіть якщо відповідні зв’язки були припинені задовго до початку повномасштабної війни.
Як приклад спікер навів справу великого виробничого підприємства у Львові, яке до 2020 року мало у структурі власності громадян рф, однак повністю вийшло з відповідних корпоративних зв’язків ще до початку вторгнення. Попри це, у 2022 році компанія зіткнулася з кримінальним переслідуванням, арештом корпоративних прав та переданням активів в управління АРМА. За словами адвоката, у фабулі кримінального провадження використовувалися навіть господарські зв’язки з російськими підприємствами у період 2014–2018 років, які на той момент не були заборонені законодавством України.
Превентивні налаштування
Спікерка наголосила, що корпоративне управління більше не може залишатися суто формальною системою документів і посадових інструкцій. На її переконання, бізнес має заздалегідь будувати внутрішні процеси таким чином, щоб у будь-який момент можна було чітко пояснити логіку ухвалення рішень, вибір контрагентів, структуру ціноутворення та розподіл відповідальності між посадовими особами. Вікторія Левченко звернула увагу, що у великих компаніях рішення часто ухвалюються колегіально або неформально — через департаменти, комітети чи внутрішні погодження, — однак документально відповідальність зазвичай концентрується лише на директорі. Саме тому, за її словами, необхідно не лише формально прописувати корпоративні процедури, а й забезпечувати їх реальне функціонування на практиці.
Підсумовуючи виступ, спікерка наголосила, що повністю мінімізувати ризики кримінального переслідування бізнес наразі не може. Водночас компанії повинні бути готовими до таких ризиків ще до виникнення будь-яких претензій з боку правоохоронних органів. Вона рекомендувала бізнесу завчасно формувати внутрішню доказову базу. Зокрема бізнес-плани, економічні обґрунтування, документи щодо формування ціни, пояснення щодо вибору контрагентів та реального розподілу функцій між працівниками. На переконання адвокатки, головне завдання сучасної корпоративної структури — не лише забезпечувати ефективну роботу компанії, а й давати змогу в будь-який момент логічно та послідовно пояснити кожну господарську операцію у разі уваги з боку правоохоронних органів.